Світлій пам'яті
Володимира Семеновича
Висоцького
Мчать галопом запітнілі коні,
Стогнуть ритми із глибин душі.
На високім надлюдському тоні
Рвуть серця акорди та вірші.
По шляху, який не знає краю,
Звуки-думи рвуться у життя…
Ті пісні над совістю зринають,
Будять нас із звичного буття.
Стигне пам’ять.
Пульс магнітофонів
Б’є на сполох із материків...
Цілий світ захоплених в полоні
Нот надмірних і правдивих слів.
На шпилі найвищої вершини
Гострий біль – як рана ножова:
Нам співає серце соколине –
І та пісня крізь віки жива.
Гей ви, коні, непокірні коні,
Не женіть, впадаючи в дистрес.
Так живу у пошуках й безсонні,
Сам в собі на муки ці воскрес.
Ще вдихну життя на повні груди,
Ще нап’юсь наснаги на пісні.
Я співаю вам, для вас я, люди...
Та спинилось дихання у сні.
І застигли в півдорозі коні,
В гордім злеті на усі віки.
Гриф гітари на його долоні,
Чудо-звуки з-під його руки.
З апогею, із його вершини
Біль кричить в акорді та вірші.
І співає серце соколине –
Чистота сама його душі...
АПОГЕЙ БЕССМЕРТИЯ
(примерный перевод)
Мчат галопом вспотевшие кони,
Стонут ритмы в душе без конца,
На надрывном и истинном тоне
Рвут стихи и аккорды сердца.
По дороге, не знающей края,
Звуки-мысли врываются в жизнь,
И над совестью песней взлетая,
В сонном царстве хрипят:
«Пробудись!»
Время – память! А магнитофоны –
Пульс набатный для материков.
Целый мир восхищается стоном
Нот высоких, правдивых стихов.
Эта боль, что звучит иноверцам,
Своё дело в их думах вершит.
И поёт соколиное сердце
Чистотой несравненной души.
Эх вы, кони, упрямые кони,
Не унять вам мой жизненный стресс,
Ведь живу я в стремленьях исконных,
Сам в себе я на муки воскрес.
Я полей надышусь полной грудью,
Сил для песен напьюсь по весне.
И спою и сыграю вам, люди!
Но дыханье прервалось во сне...
И застыли в пути своём кони,
В гордом взлёте уже – на века.
Гриф гитары прилёг на ладони,
Чудо-звуки прижала рука…
Боль живёт – и в стихах, и в аккордах,
И летит из бессмертных вершин
Песнь, пропетая соколом гордым,
Глубиной бесподобной души…
Идея перевода
Марьи Ивановой